Хвилюється не пес, а його господар

Я працюю з собаками вже багато років і щодня спостерігаю одну цікаву закономірність: найсильніше хвилюються не вони, а їхні господарі.

Собаки, навіть потрапивши в нове місце, набагато швидше пристосовуються, знаходять собі друзів, звикають до розпорядку дня. А от люди, залишаючи улюбленця у зооготелі, часто переживають так, наче віддають дитину у перший клас чи навіть на зовсім невідомий острів.

У моєму отелі ПЕС це видно постійно. Я люблю спостерігати, як господар хвилюється на порозі, вдивляється в очі своєму псу, гладить його п’ятнадцять разів поспіль, а той у цей час весело нюхає травичку, розглядає нові запахи й навіть не здогадується, що мить — і мама чи тато вийдуть за двері. І тут починається найцікавіше.

Як собаки адаптуються швидше, ніж їхні люди

Собаці потрібні прості речі, щоб відчути себе в безпеці: свій матрац чи ковдрочка, запах дому на улюбленій іграшці, теплий тон мого голосу і компанія інших чотирилапих. Уже за кілька годин більшість собак поводяться так, наче вони тут живуть постійно. Вони цікавляться сусідами, бігають на вигулі, пробують нові іграшки.

А господар у цей час телефонує, пише, просить більше відео. «А покажіть, чи він їсть», «А точно він не сумує?», «А чому він на відео не дивиться прямо в камеру?». Я знаю, що за цими питаннями стоїть любов і турбота, але іноді я навіть посміхаюся: пес уже спить на дивані після вечірньої прогулянки, а його власник упевнений, що малюк не може заснути без нього.

Один з моїх яскравих прикладів — самоїдка Аліса. Вона приїжджає до нас регулярно, і кожен раз я бачу, як її господиня Олена хвилюється. У перший день вона може писати мені, роздивлятися кожне відео, зупиняти кадри. Аліса ж у цей момент знайомиться з іншими собаками, весело бігає подвір’ям і зовсім не переживає. Через день-два Олена розслабляється, бачить, що все добре, і довіряє нам ще більше. І так — з кожним приїздом.

Чому господар хвилюється більше?

Я думаю, причина в тому, що люди схильні уявляти, що собака відчуває світ так само, як ми. Але пси інакші. Вони живуть «тут і зараз». Якщо їм комфортно фізично, якщо поряд немає небезпеки, якщо є їжа, вода й теплий дотик, то життя в них прекрасне. Вони не сидять і не малюють у голові картини про те, як сильно сумують. Це ми, люди, уявляємо: «Мій пес, напевно, зараз плаче біля дверей і думає, чому я його залишив».

А насправді пес у цей час нюхає кожну травинку у дворі, стрибає поруч із новим другом або солодко сопе на подушці після прогулянки. У цьому й краса собак — вони справжні, прості, чесні у своїх відчуттях.

Але є й інший бік. Господар хвилюється більше тому, що для нього собака — це член родини. Люди вкладають у свого улюбленця всю любов, особливо ті, у кого немає дітей або хто живе сам. Тому розлука на кілька днів здається їм надто болючою.

Відео як терапія для господарів

Я давно зрозуміла: показати господарю відео іноді важливіше, ніж зайвий раз погладити собаку. Бо саме це допомагає людині заспокоїтися. Тому в «ПЕС» я регулярно знімаю маленькі ролики: як пес грається з іншими, як їсть, як відпочиває. Іноді відправляю навіть те, що здається дрібницею: пес просто лежить і гризе кісточку. Для власника це сигнал: все гаразд.

Бувають і кумедні випадки. Одна господиня роздивлялася відео свого бігля Арчі й написала мені: «А чому він не дивиться прямо в камеру? Він, мабуть, образився на мене». Я сміялася й пояснювала: «Ні, просто він зайнятий — там поруч кулька котиться, йому цікавіше її спіймати». Арчі в цей момент бігав і радів, як ніколи.

А ще є власники, які шукають «ознаки смутку» у кожному жесті собаки. Вухо опустив — значить, сумує. Хвіст не так підняв — значить, хвилюється. Іноді мені доводиться бути своєрідним психологом для людей, пояснювати, що все добре, що їхній улюбленець щасливий.

Постійні гості й довіра

Цікаво, що всі ці емоції не заважають господарям повертатися до мене знову. Навпаки — саме вони стають моїми найвідданішими клієнтами. Людина один раз переконується, що її собака у надійних руках, і потім їй легше залишати його на нові відрізки часу.

Так було з хаскі Рафом. Його господарі вперше привели до мене з великими сумнівами. Вони телефонували кілька разів на день, просили більше фото. А вже за другу поїздку просто віддали мені Рафа зі словами: «Ми знаємо, що він у вас, як удома».

І це найцінніше для мене — коли людина довіряє. Бо тоді спокійний і господар, і собака.

Чого вчу і себе, і господарів

Я завжди кажу: якщо хвилюєшся — подивися на собаку. Якщо він їсть, спить, бігає, грається — значить, йому добре. А решта — у нашій голові. Іноді ми самі вигадуємо страхи й переносимо їх на свого улюбленця.

Моя робота — не лише піклуватися про собак, а й допомагати їхнім людям. Бо іноді господарю потрібне слово підтримки не менше, ніж самому псу ласка.

Знаєте, я часто думаю: собака й справді є дзеркалом свого господаря. Коли людина спокійна — і пес розслаблений. Коли людина нервує — пес теж стає настороженим. Тому, можливо, й не дивно, що хвилювання починається саме з боку господаря.

Але я завжди додаю: ваш хвилювання — це теж прояв любові. І немає нічого поганого в тому, щоб писати мені, запитувати, просити відео. Я завжди розумію і завжди відповім.

Підсумок

Кожен день у зооотелі ПЕС доводить мені просту істину: собаки набагато спокійніше сприймають розлуку, ніж ми. Вони швидко знаходять друзів, легко адаптуються й живуть моментом. А ми, люди, переносимо на них свої переживання, забуваючи, що наші хвостикуваті друзі вміють бути щасливими просто зараз.

Тому якщо ви плануєте залишити свого улюбленця в отелі — довіртеся. Подивіться на нього очима собаки: він не думає про «як же без мами» — він думає про те, яка смачна кісточка, як цікаво гратися з новим другом і яке тепле сонце світить на подвір’ї.

А я, як власниця готелю, завжди буду поруч, щоб дбати і про вашого собаку, і про ваш спокій. Бо іноді господареві потрібно трішки більше турботи, ніж самому песику.